Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 березня 2017 року Справа № 925/1960/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Т. Дроботової - головуючого І. Алєєвої, Л. Рогач

за участю представників: позивача Кизенко Д.О. - довір. від 17.10.16, відповідача Луговський О.С. - довір. від 03.01.17, розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Експериментальний науково-виробничий центр "ФОБОС" на постановувід 08.12.2016 Київського апеляційного господарського суду у справі№925/1960/15 Господарського суду Черкаської області за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Експериментальний науково-виробничий центр "ФОБОС"

до Черкаської міської ради провизнання нечинним підпункту "3" пункту 31 договору оренди землі від 25.09.2015 р.

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2015 року ТОВ "Експериментальний науково-виробничий центр "ФОБОС" звернулося до господарського суду Черкаської області з позовом до Черкаської міської ради про визнання нечинним підпункту "з" пункту 31 договору оренди землі від 25.09.2015 р., укладеного між сторонами у справі, на підставі статей 287, 288 Податкового кодексу України, положень Постанови Кабінету Міністрів України від 03.03.2004 р. №220 "Про затвердження Типового договору оренди землі".

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оспорюваний підпункт щодо зобов'язання орендаря відшкодувати орендодавцю суму упущеної вигоди (не отриманого прибутку) в розмірі орендної плати за весь період з дати прийняття рішення Черкаської міської ради від 27.01.2015 р. № 2-275 до моменту набуття чинності договору оренди є таким, що суперечить вимогам пункту 287.1 статті 287 Податкового кодексу України щодо сплати плати за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою та статті 22 Цивільного кодексу України стосовно визначеного у цій нормі поняття такого виду збитків як упущена вигода. Крім того, зміст оспорюваного підпункту охоплює лише період часу з моменту винесення рішення Черкаською міською радою до моменту набрання чинності договором оренди, а договірні зобов'язання позивача виникають лише з договору оренди землі від 25.09.2015 р., а саме з моменту набуття чинності цим договором.

Також позивач зазначав, що дії відповідача по включенню оспорюваного пункту до договору виходять за межі його повноважень, що є порушенням статті 19 Конституції України.

У відзиві на позов відповідач, заперечуючи проти позову, просив відмовити у його задоволенні, посилаючись на те, що приписи земельного та цивільного законодавства не містять заборони щодо врегулювання відносин із відшкодування неодержаних доходів у договірному порядку.

Рішенням господарського суду Черкаської області від 26.01.2016 р. (суддя Пащенко А.Д.) у задоволенні позову відмовлено повністю.

Рішення мотивоване тим, що приписи земельного та цивільного законодавства не встановлюють заборону сторонам за договором врегулювати відносини із відшкодування неодержаних доходів у договірному порядку; що при укладенні договору сторони погодили усі його умови та позивач не заперечував, зокрема, проти наявності у договорі спірної умови, протокол розбіжностей до договору не складав.

Місцевий господарський суд не встановив підстав, з якими закон пов'язує визнання недійсним оспорюваного підпункту договору у зв'язку з чим відмовив у позові.

За апеляційною скаргою ТОВ "Експериментальний науково-виробничий центр "ФОБОС" Київський апеляційний господарський суд (судді: Корсакова Г.В., Сулім В.В., Станік С.Р.), переглянувши рішення господарського суду Черкаської області від 26.01.2016 р. в апеляційному порядку, постановою від 08.12.2016 р. залишив його без змін з тих же підстав.

ТОВ "Експериментальний науково-виробничий центр "ФОБОС" подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.12.2016 р. та рішення господарського суду Черкаської області від 26.01.2016 р. скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити, посилаючись на порушення господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, зокрема, статті 19 Конституції України, статей 287, 288 Податкового кодексу України, статей 22, 203, 215 Цивільного кодексу України, Постанови Кабінету Міністрів України від 03.03.2004 р. №220 "Про затвердження Типового договору оренди землі".

Скаржник наголошує на наявності підстав для визнання нечинним спірного підпункту договору, оскільки він не відповідає вимогам законодавства

Від відповідача відзиву на касаційну скаргу судом не отримано.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено господарськими судами першої та апеляційної інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 25.09.2015 р. Черкаська міська рада - орендодавець та ТОВ "Експериментальний науково-виробничий центр "ФОБОС" - орендар уклали договір оренди землі, за умовами якого орендодавець на підставі рішення Черкаської міської ради від 27.01.2015 р. № 2-725 надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку, що за цільовим призначенням відноситься до категорії земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення, яка знаходиться на вул. 30-річчя Перемоги. 9/7.

В оренду передається земельна ділянка площею 0,6500 га (кадастровий номер 7110136700:05:036:0016) під газонаповнювальну компресорну станцію. За функціональним використанням земельну ділянку віднесено до категорії земель комерційного використання. На земельній ділянці знаходяться такі об'єкти нерухомого майна та інфраструктури: газонаповнювальна компресорна станція (пункти 1-3 договору).

В підпункті "з" пункту 31 договору сторони обумовили зобов'язання орендаря відшкодувати орендодавцю суму упущеної вигоди (не отриманого прибутку) в розмірі орендної плати за весь період з дати прийняття рішення Черкаської міської ради від 27.01.2015 р. № 2-275 до моменту набуття чинності договору оренди. Також в цьому підпункті вказано, що у разі наявності документів, що підтверджують сплату за користування земельною ділянкою до моменту набуття чинності договору оренди землі, сума упущеної вигоди (не отриманого прибутку) відповідно зменшується на суму сплачених коштів.

Відповідно до пункту 8 цього договору його укладено на 15 років (з дати прийняття рішення Черкаської міської ради від 27.01.2015 р. № 2-725).

На виконання умов укладеного між сторонами договору відповідач за актом приймання-передачі передав, а позивач прийняв в оренду вказану земельну ділянку.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарськими судами попередніх інстанції, предметом даного судового розгляду є вимога ТОВ "Експериментальний науково-виробничий центр "ФОБОС" до Черкаської міської ради про визнання нечинним підпункту "з" пункту 31 договору оренди землі від 25.09.2015 р., укладеного між сторонами у справі.

Ухвалюючи судові акти у справі, господарські суди попередніх інстанції дійшли висновку про необґрунтованість позову, а відтак відсутність підстав для його задоволення.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про оренду землі" відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

За приписами статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним, а об'єктом плати за землю є земельна ділянка.

Відповідно до положень Податкового кодексу України плата за землю може здійснюватись у вигляді земельного податку та орендної плати.

Статтею 152 Земельного кодексу України передбачено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до статті 156 Земельного кодексу України власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок, зокрема, неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Згідно зі статтею 157 Земельного кодексу України відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів.

Отже, наведені норми передбачають різні види та форми відшкодування за землекористування.

Як вже зазначалося, позивач просив визнати нечинним пункт підпункту "з" пункту 31 договору оренди землі від 25.09.2015 р., укладеного між ним і відповідачем, яким, зокрема, визначено обов'язок орендаря відшкодувати суму упущеної вигоди (не отриманого прибутку) в розмірі орендної плати за весь період з дати прийняття рішення Черкаської міської ради від 27.01.2015 р. № 2-275 до моменту набуття чинності договору оренди.

Принцип свободи договору закріплений у статті 627 Цивільного кодексу України, за приписами якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 628 Цивільного кодексу України унормовано, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення (частина 3 статті 631 Цивільного кодексу України).

В процесі розгляду спору господарськими судами попередніх інстанцій було встановлено, що відповідач є належним орендодавцем земельної ділянки за договором оренди землі від 25.09.2015 р.; що позивач - орендар до укладення договору, а відповідно, після прийняття відповідачем рішення від 27.01.2015 р. № 2-275 про передачу спірної земельної ділянки в оренду, користувався такою земельною ділянкою і на ній розміщений об'єкт його господарської діяльності - газонаповнювальна компресорна станція.

Також господарськими судами було встановлено, що умови вказаного договору оренди землі були узгоджені сторонами та позивач не заперечував проти таких умов договору, зокрема, і щодо спірного підпункту, протокол розбіжностей до договору оренди не складав.

Згідно з частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частин 1- 3, 5, 6 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Отже, у розумінні наведених приписів законодавства, договір (окрема його частина) може бути визнаний недійсним лише з підстав, передбачених законом. Водночас, встановлення у договорі умови про застосування її до відносин між сторонами, які виникли до укладення цього договору, згідно з наведеними нормами не суперечить законодавству та безпосередньо передбачено частиною 3 статті 631 Цивільного кодексу України.

Відмовляючи у задоволенні позову, господарські суди попередніх інстанцій вірно виходили з того, що приписи земельного та цивільного законодавства не містять заборони для сторін врегулювати відносини із відшкодування неодержаних доходів у договірному порядку, що мало місце у даному випадку, та, надавши оцінку умовам спірного договору, встановили, що оспорюваний підпункт договору, за наведених позивачем підстав, не суперечить приписам законодавства.

Крім того, господарськими судами попередніх інстанцій було встановлено, що спірний пункт договору не суперечить статтям 152, 156, 157 Земельного кодексу України щодо того, що власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок, зокрема, неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки, та що відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють юридичні особи, які використовують земельні ділянки.

Отже, враховуючи наведені приписи та зважаючи на те, що господарські суди попередніх інстанцій не встановили підстав, з якими закон пов'язує визнання недійсним (нечинним) оспорюваного підпункту договору, колегія суддів погоджується з відмовою судів у задоволенні позову.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. У касаційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Доводи касаційної скарги визнаються неспроможними, оскільки не спростовують наведеного та встановленого господарськими судами.

Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 1115 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного та рішенні місцевого господарського судів, колегія суддів дійшла висновків про те, що господарські суди вирішили спір відповідно до вимог статей 42, 43, 33, 34, 43, 84, 101, 105 Господарського процесуального кодексу України, розглянули всебічно, повно та об'єктивно в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, надали оцінку доказам, наявним у матеріалах справи, та доводам сторін, відповідно відобразивши це в судових рішеннях.

Відтак правові підстави для скасування судових рішень та задоволення касаційної скарги відсутні.

Керуючись пунктом 1 статті 1119, статтями 1115, 1117, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

П О С Т А Н О В И В :

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.12.2016 р. у справі № 925/1960/15 та рішення господарського суду Черкаської області від 26.01.2016 р. залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Головуючий суддя Т. Дроботова

Судді: І. Алєєва

Л. Рогач